ME
NU
Травень 08, 2023

Законопроєкт № 9211: нова надія для бізнесу?

Дмитро Воронцов,юрист, адвокат практики кримінального права та захисту бізнесу

 

З початком повномасштабної війни з російським агресором акценти вітчизняних правоохоронців очікувано змінилися на боротьбу з внутрішнім ворогом. Утім нещодавній обшук в офісі ІТ-компанії та її власника не лише сколихнув бізнес-спільноту та нагадав, який це "атракціон веселощів", але й привернув увагу народних обранців до проблеми, яка завжди була на порядку денному в мирні часи, – тиск на бізнес.

 

З подій обшуку минуло не більш як два місяці, а вже 17 квітня в Парламенті зареєстрований законопроєкт 9211 "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення окремих положень з метою забезпечення захисту прав учасників кримінального провадження" (далі – законопроєкт 9211).

 

Одна з авторок цього законопроєкту у своєму дописі в соціальній мережі відкрито заявляє, що розроблення цього нормативного акта є відповіддю на згадані вище обшуки правоохоронців в офісі ІТ-компанії.

 

Якщо читати пояснювальну записку до законопроєкту 9211 поміж рядків, можна дійти висновку, що його прийняття зумовлене необхідністю запобігання тиску держави, в особі правоохоронних органів, зокрема на ІТ-компанії, які використовують пристрої для обробки, передавання і зберігання інформації в електронній формі.

 

Варто наголосити, що обшук залишається однією з найпоширеніших слідчих дій, які правоохоронці проводять у кримінальному провадженні. За статистикою Державної судової адміністрації України у 2022 році слідчими суддями було розглянуто понад 70 тисяч клопотань слідчих і детективів про проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, з них задоволено – 57600.

 

У контексті дослідження нового законопроєкту доцільно згадати про попередні спроби законотворців запобігти випадкам невиправданого та подекуди свавільного втручання правоохоронців у нормальну роботу бізнесу. Мова про законопроєкт, зареєстрований у Парламенті в далекому 2020 році за № 2740 "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України (щодо вдосконалення порядку застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження)".

 

Цей законопроєкт іменували не інакше як "Маски-Шоу Стоп-3", та вирізняла його пропозиція доповнити Кримінальний кодекс України статтею 374-1, яка передбачала кримінальну відповідальність слідчого або прокурора за умисне порушення порядку вилучення майна, у тому числі під час обшуку, якщо це завдало істотної шкоди власнику або законному володільцю.

 

Проте у вересні 2021 року його зняли з розгляду і, зважаючи на розроблення та внесення до Парламенту нового законопроєкту, покликаного вирішити ідентичні завдання, можна стверджувати про його неактуальність.

Повертаючись до законопроєкту 9211, завважимо, що цікавих пропозицій законотворців до змін у чинний КПК чимало, та все ж спробуємо виділити його ключові позиції:

1. Упроваджується визначення нового терміна у кримінальному провадженні, а саме "пристрою для обробки, передавання та зберігання інформації в електронному вигляді", яке з-поміж іншого охоплює улюблені правоохоронцями до вилучення мобільні телефони та комп'ютери (ноутбуки).

2. У статті 98 КПК запропоновано встановити, що пристрій для обробки, передавання та зберігання інформації (його складові) може бути визнаний речовим доказом лише в таких випадках:

– якщо він сам є знаряддям, засобом або предметом кримінального правопорушення та/або

– буде підданий експертному дослідженню або

– використаний безпосередньо як доказ.

У випадку, якщо процесуальним джерелом доказу певного факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є документ, який міститься на пристрої, такий пристрій речовим доказом цього ж факту чи обставин не визнається.

3. Статтю 100 КПК запропоновано доповнити правилом, за яким обладнання (його складові елементи), яке визнане речовим доказом, але не містить слідів кримінального правопорушення, повертається власнику (законному володільцю) за умови, якщо його використовують як знаряддя праці. При цьому повернення власнику обладнання здійснюється за умови надання такою особою письмового зобов'язання про забезпечення збереження речових доказів у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.

4. Під час обшуку непоодинокими є випадки, коли власник приміщення або його законний володілець чи орендар намагаються фіксувати процес проведення правоохоронцями такої слідчої дії на власний мобільний телефон, що призводило до абсолютно несподіваного для таких осіб наслідку, а саме вилучення такого телефону й долучення його до матеріалів кримінального провадження.

За змінами, що пропонують народні депутати до статті 107 КПК України, правом безперешкодного фіксування проведення обшуку за допомогою відеозапису, окрім сторони захисту, надається також особі, яка користується приміщенням, у якому проводять обшук, власнику чи іншому володільцю, а так само адвокатами таких осіб. При цьому вилучення мобільних телефонів, на які зафіксована процедура обшуку, не відбувається.

5. Справжнє ноу-хау від законотворців: установлення строку дії арешту майна, однак лише щодо майна третіх осіб, які не набули статусу підозрюваного (імовірно, мова йде про третю особу, щодо майна якої вирішено питання про арешт).

У частині 4 статті 173 КПК України запропоновано вказати на право слідчого судді визначити певний строк дії ухвали про арешт майна, а змінами до чинної редакції статті 174 Кодексу встановити, що зі спливом шістдесяти днів, наступних за днем накладення арешту на майно третьої особи, яка не набула статусу підозрюваного, суд за заявою такої особи повинен скасувати арешт, накладений ним на стадії досудового розслідування.

Водночас привертає увагу, що в такому випадку третя особа позбавлена обов'язку доводити суду, що в подальшому застосуванні арешту її майна відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

6. Також, із практичної точки зору, корисним видається пропозиція деталізувати частину 3 чинної редакції статті 174 КПК України. Нині норма частини 3 цієї статті Кодексу формально визначає обов'язок прокурора вирішити питання про арешт майна, одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження.

Однак на практиці такого формулювання законодавця не завжди достатньо, особливо коли слідчі судді застосовують власні новаторські підходи до вирішення питання про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні, яке закрито (див. ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26.05.2022 р. (справа № 757/3429/22-к)).

За запропонованими змінами до частини 3 статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження та невирішення прокурором питання про скасування арешту особа, яка є власником чи володільцем арештованого майна, вправі звернутися до слідчого судді з відповідною скаргою, який за наявності підстав повинен скасувати арешт, без урахування процесуальних строків.

7. Повернення майна, вилученого під час обшуку, особливо того, що вказане в резолютивній частині ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку, завжди обертається періодичним поданням адвокатами скарг на бездіяльність слідчих (детективів), розгляд яких украй рідко завершується успіхом і поверненням такого майна.

Зі змінами, запропонованими до частини 7 статті 236 Кодексу, виникає обережна надія на можливе вирішення проблеми повернення майна, у тому числі зазначеного в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку.

Зокрема, змінами до частини 7 статті 236 КПК України запропоновано віднести вилучені речі та документи, у тому числі ті, що входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку до тимчасово вилученого майна.

8. Насамкінець варто виділити доповнення переліку ухвал слідчих суддів, які оскаржуються на стадії досудового розслідування в апеляційному порядку ухвалами про скасування арешту майна або відмову в ньому.

Така пропозиція цікава тим, що на сьогодні пункт 9 частини 1 статті 309 КПК України передбачає право на апеляційне оскарження лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому.

Утім Ухвалою від 14 березня цього року Касаційний кримінальний суд передав на розгляд Об'єднаної палати питання про можливість оскарження не лише ухвал слідчого судді про арешт майна та відмову в ньому, а й ухвал про скасування арешту та про відмову в його скасуванні (див. ухвалу ВС ККС від 14.03.2023 р. у справі № 760/5570/22).

 

ВИСНОВОК:

Що маємо в підсумку?

Запропоновані зміни мають доволі непогані перспективи позитивного сприйняття, адже можуть вирішити наболілі питання повернення майна або принаймні спростити шлях до досягнення такої мети.

Вочевидь законопроєкт 9211 не позбавлений недоліків (скажімо, використання такого суб'єкта кримінального провадження, як "суд" у вирішенні питань на стадії досудового розслідування), проте їх можливо виправити під час подальшого опрацювання законопроєкту у профільних комітетах.

Крім того, не слід забувати і про противників таких змін, для яких імплементація будь-яких додаткових інструментів захисту бізнесу є не чим іншим, як створенням перешкод на шляху до досягнення власних цілей, які інколи не мають нічого спільного із завданнями кримінального провадження.

 

Для Юрист & Закон

Щоб першими дізнаватися про наші новини

Підписатися