Цінове регулювання на ліки: чи призведе тотальне обмеження націнок до зниження цін?

Лана Сінічкіна, партнерка, керівниця практики охорони здоров'я та фармацевтики; Валерія Одарченко, старша юристка практики охорони здоров'я та фармацевтики 

Питання цінового регулювання завжди залишалося предметом активних дискусій, особливо у сферах, що мають соціальну значущість, таких як фармацевтичний ринок. Адміністративне втручання у процес ціноутворення часто розглядається як засіб досягнення цілей щодо зниження цін на продукцію. Однак важливо враховувати потенційні наслідки таких заходів, оскільки замість очікуваних позитивних змін вони можуть призводити до протилежного ефекту: зростання цін, скорочення асортименту доступних препаратів та перешкоджання розвитку фармацевтичної індустрії. Це зумовлено базовою економічною реальністю: бізнес, орієнтований на отримання прибутку, не може функціонувати в умовах збитковості. Якщо регуляторні вимоги створюють надмірний фінансовий тягар, компанії змушені або шукати шляхи їх обходу, що часто супроводжується зниженням ефективності та додатковими ризиками, або припиняти діяльність на ринку, де неможливо досягти рентабельності.

Наприкінці жовтня Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) оприлюднило для громадського обговорення проєкт постанови Кабінету Міністрів України (КМУ), яким передбачено внесення змін до пункту 1 постанови КМУ від 17 жовтня 2008 року № 955 "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби та медичні вироби". Суть запропонованих змін полягає в розширенні дії граничних націнок на всі лікарські засоби (крім наркотичних, психотропних лікарських засобів, прекурсорів та медичних газів), навіть якщо їх купують за "недержавні" кошти.

Нагадаємо, що чинне регулювання щодо граничних націнок застосовується лише до препаратів, які забезпечуються за державні кошти (за винятком випадків,  передбачених законодавством) та до препаратів, що включені до Національного переліку основних лікарських засобів, незалежно від джерел фінансування закупівлі таких лікарських засобів.

Згідно з прогнозами МОЗ,  розширення державного регулювання цін на всі лікарські засоби сприятиме доступу населення до лікарських засобів, особливо у період воєнного стану, забезпечить створення умов, що запобігатимуть необґрунтованому підвищенню цін на лікарські засоби, а також сприятиме ефективності державної системи охорони здоров'я.

Однак, чи можна насправді очікувати таких ефектів?

Чи знизяться ціни?

Втручання в процес ціноутворення є одним із найскладніших і найбільш чутливих елементів державної політики, оскільки вимагає від держави підтримання балансу між принципами ринкової економіки та свободи підприємництва із засадами соціальної справедливості. Розвиток державного регулювання західноєвропейських країн полягав у поступовій відмові від загального регулювання цін на користь захисту природної економічної конкуренції та регулювання природних монополій.

Економісти підтверджують [1], що на ринках із достатнім рівнем економічної конкуренції саме остання і є найбільш ефективним механізмом для зниження цін. Загальновизнано, що конкурентний ринок функціонує за власною динамікою. Ця динаміка, через рівновагу між попитом і пропозицією, наявність достатньої кількості незалежних конкурентів, що здійснюють боротьбу за кінцевого споживача та стримують один одного від можливих зловживань, призводить до формування ринкових цін, які задовольняють інтереси всіх учасників. Таким чином, конкурентний ринок є саморегулюючим механізмом.

Так, зокрема, у сегменті нерегульованих препаратів українського аптечного ринку, зокрема серед безрецептурних лікарських засобів, існує висока конкуренція і це природним чином стимулює зниження цін, оскільки учасники ринку змушені дотримуватися конкурентоспроможної цінової політики та адаптувати свої цінові стратегії для збереження конкурентоздатності.

Прийняття запропонованих змін навряд чи призведе до такого ж ефекту у вигляді зниження кінцевих цін на препарати, оскільки така категорія як ціна все одно коригуватиметься з урахуванням ринкових економічних законів (попит, пропозиція, обсяг ринку, конкуренція, цільова прибутковість бізнесу). Так, для імпортних лікарських засобів основне ціноутворення буде виведено за межі України, а для вироблених в Україні – на етап відповідного виробництва.

На практиці Україна вже має досвід державного цінового регулювання на конкурентних ринках – на так звані соціально значущі товари. Однак статистика [2] показала, що державне цінове регулювання не виявляє спроможності до стримування цін на регульовані продукти від зростання – на більшість із них ціни зростають швидше за зростання загального рівня цін. За такої умови цінове регулювання виступає одним із факторів скорочення виробництва цих товарів, що, через зменшення пропозиції на відповідних ринках, призводить до пришвидшеного зростання цін на них.

Водночас регулювання цін на продукцію, яка закуповується за державні кошти (у той чи інший спосіб), може бути обґрунтованою практикою, особливо з урахуванням економічних та політичних реалій України. У випадках, коли держава виступає замовником, така політика узгоджується зі світовими підходами до забезпечення ефективності використання бюджетних ресурсів, але при цьому важливо, щоб спосіб регулювання не спотворював природні економічні закони та не демотивував компанії інвестувати в розробки та виводити свої продукти на ринок.

У контексті зазначеного, варто звернути увагу, що запропонований розмір граничних торговельних (роздрібних) надбавок на ліки, які купуються за "недержавні" кошти, може призвести до значної цінової нерівності для одного й того ж самого препарату. Це означає, що ліки, придбані за кошти пацієнтів, матимуть нижчу ціну, ніж ті ж самі препарати, закуплені за державні кошти, для яких буде встановлена вища роздрібна надбавка.

Скорочення асортименту медичної продукції та її фізичної доступності для пацієнтів

Сьогодні бізнес в Україні функціонує в складних умовах, викликаних економічним спадом, підвищеними ризиками та зростанням операційних витрат. Незважаючи на це, будь-який суб’єкт господарювання, зокрема у фармацевтичній галузі, залишається залежним від базових принципів рентабельності та економічної ефективності. Якщо витрати перевищують доходи, підприємства змушені скорочувати обсяги діяльності, згортати інвестиційні програми або взагалі залишати ринок.

На фармацевтичному ринку України склалася класична модель, яка дозволяє балансувати між соціальними викликами та економічними потребами. На ринку одночасно співіснують товари з регульованими цінами (ліки з обмеженою націнкою) та нерегульованими (де ціноутворення відбувається за ринковими принципами). Така структура дозволяє учасникам ринку використовувати механізми перехресного субсидування. Іншими словами, доходи від реалізації препаратів із нерегульованою націнкою часто компенсують втрати, що виникають унаслідок обмеження націнки на регульовані товари.

У результаті наявна модель забезпечує необхідну стабільність бізнесу, дозволяючи не лише зберігати асортимент продукції, але й підтримувати присутність та розвиток компаній в Україні. Проте поширення державного регулювання цін на більшу кількість препаратів може порушити цю рівновагу, ставлячи під загрозу не лише гнучкість бізнесу та стабільність ринку, а й доступ пацієнтів до лікарських засобів.

Через встановлення обмежень, що зменшують прибуток фармацевтичних компаній від продажу ліків, бізнес може прийняти економічне рішення про те, аби взагалі відмовитися від постачання певної продукції на час дії такого регулювання або обмежити кількість нових препаратів, що надходять на ринок. Як наслідок, асортимент доступних препаратів у роздрібній мережі може скоротитися, а доступ до інноваційних та рідкісних ліків – ускладнитися. У результаті від непрофесійно впровадженого регулювання постраждає як держава (оскільки не отримає податків, на які могла б розраховувати у випадку реалізації продукції компанією), так і споживач, оскільки не зможе отримати доступ до продукції через дефіцит.

Окремим наслідком може стати приріст нелегального та контрафактного ринків, що має свої наслідки: негативний вплив на життя і здоров'я пацієнтів, непривабливість ринку України для виведення оригінальних препаратів, тінізація грошових потоків, зменшення надходження до бюджету від оподаткування офіційних торговельних операцій тощо.

Можлива трансформація бізнесу

Ще одним наслідком та викликом для фармацевтичного ринку у разі запровадження тотального цінового регулювання стане необхідність трансформації бізнесу міжнародних фармацевтичних компаній, що присутні в Україні. Локальні торгові компанії міжнародних фармацевтичних груп через введення обмежень стануть нерентабельним (оскільки в розумінні українського законодавства вони будуть вимушені ділити оптові націнки з іншими дистриб'юторами, що здійснюють збут їхньої продукції по ланцюгу та існувати за рахунок цієї незначної маржі). Відповідно, вони будуть вимушені змінити свою бізнес-модель, у тому числі трансформувати локальні торгові компанії в більш економічно вигідні організаційні структури, такі як некомерційні представництва, скоротити свою фактичну присутність, закрити склади, відмовитись від ліцензій тощо. Це, у свою чергу, викличе скорочення витрат на утримання офісів, зменшення інвестицій у локальні команди, зниження затрат на виведення та просування нової продукції на ринку. Тобто фактично розвиток присутності міжнародного бізнесу, що відбувся на фармацевтичному ринку за останні 20 років, буде перекреслено. Відтік фінансових ресурсів, перенесення торгових та суміжних операцій із локального контексту у зовнішньоекономічний призведе до зменшення операцій, що оподатковуються українськими податками, та, як наслідок, зменшення надходжень в український бюджет. Це вочевидь створить негативні наслідки для національної економіки та інвестиційної привабливості галузі.

При цьому, такі трансформації не призведуть до очікуваного зниження цін; вони або залишаться на тому ж рівні (за рахунок отримання компаніями необхідної ренти на інших етапах виробничо-постачальницького ланцюга), або навіть зростуть через необхідність закладання в ціну на продукцію витрат, пов'язаних із необхідністю трансформації бізнесу та підвищеними ризиками.

Скорочення присутності міжнародного фармацевтичного бізнесу в Україні природньо призведе до зменшення економічної активності на відповідних ринках, що також вплине і на суміжні галузі, які наразі обслуговують та забезпечують комерційну активність в поточному форматі. Більш того, це може негативно вплинути й на інвестиції компаній у медичну галузь, наукову сферу в Україні, зменшення відповідних витрат та можливостей.  

Вплив на локальні дистриб'юторські та аптечні бізнеси

Якщо перейти до прогнозування впливу зазначеної ініціативи на локальний роздрібний та оптові сегменти, то можна з впевненістю сказати, що відповідні компанії (дистриб'ютори, аптечні мережі) неодмінно шукатимуть альтернативні шляхи поповнення обігових коштів та отримання цільових прибутків. За відсутності можливості отримувати їх за рахунок стандартної постачальницько-збутової надбавки, вони розвиватимуть різноманітні непрозорі комерційні практики, у тому числі через нереальні маркетингові послуги, які і наразі у багатьох викликають питання. Таким чином, нова ініціатива може породити різноманітні, подекуди непрозорі механізми, які можуть бути використані для уникнення та обходу регулювання, а також призвести до суттєвих економічних наслідків.

Більш того, ідея щодо розвитку брокерського сегменту фармацевтичної логістики (відповідно до нового Закону України "Про лікарські засоби"), яка мала б скоротити ціновий ланцюг на медичну продукцію, стане під загрозою, з огляду на ймовірну трансформацію торгових компаній у представництва.