Коли домени були молодими
Мій перший доменний спір був у далеких 2000-х. Ми представляли тоді всемогутню корпорацію Yahoo!, у якої кмітливі українські хлопці з-під носа поцупили доменне ім'я yahoo.com.ua. За законами українського суворого жанру спір розглядав Господарський суд Черкаської області, оскільки компанія-порушник розташовувалася у славному місті Черкаси.
Спір тривав "якихось" декілька років, але до честі черкаського правосуддя, суд добросовісно розібрався у вражих хитросплетіннях цифрового простору і виніс одне з перших, і, можливо, одне з найкращих рішень у доменному спорі.
Складніше було потім, коли я, молодий юрист, поїхав виконувати це рішення у досвідчену і юридично правовірну виконавчу службу міста Черкаси. Ми дуже довго з'ясовували з усім керівництвом виконавчої, що ж це я їм привіз, як це виконувати, і, можливо, ми взагалі тримаємо наказ суду догори ногами, і тому вони нічого не можуть зрозуміти. Але серія відряджень, скарг і добрих слів зробили свою справу, і судове рішення було виконано.
Напевно, це був найтриваліший і найдорожчий доменний спір компанії Yahoo!. Не хочеться думати, що це й похитнуло гіганта пошукових сервісів, який, як тепер здається, назавжди втратив свої позиції на користь іншого добре нам відомого пошуковика. Який, до речі, теж довгі роки добивався в Україні правди вже у своєму доменному спорі. Але це вже зовсім інша історія.
Отже, що ми мали донедавна? Доменний спір довго й нудно розглядав український суд, і потім, так само в режимі рулетки удачі, судове рішення виконувала виконавча служба. Але ж, як казав класик, "яка розумная цьому альтернатіва"?
Не суди, а туди
За альтернативою далеко ходити не треба. Ще у 1999 році у світовій практиці з'явилась можливість позасудового вирішення доменних спорів. Наприклад, через відповідний сервіс Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) – такий собі підрозділ Організації об'єднаних націй. Спочатку процедура працювала для загальних доменів, але згодом до неї почали приєднуватись нові й нові країни. Минулого 2019 року приєдналась і Україна. Спочатку в березні для спорів щодо доменів .UA, і вже в грудні – для доменів .COM.UA.
Спорів щодо .UA поки що розглянуто небагато – усього 2. Це можна пояснити тим, що отримати відповідний домен було не так вже й просто, спочатку треба було зареєструвати відповідну торговельну марку. Це тобі не клацнути дві клавіші на клавіатурі і засквотити домен.
Зі спорами .COM.UA цікавіше. Про запуск процедури спорів оголосили 19 грудня 2019 року, і база ВОІВ показує, що менш ніж за місяць вже 4 справи було прийнято до розгляду.
Вагомі переваги
Чим же там таким годує і припрошує ВОІВ? Переваг досить багато. Почнемо загинати пальці. По- перше, швидкість – розгляд справи в середньому триває 60 – 80 днів. По-друге, виконання – ВОІВ використовує власні важелі впливу, які дають змогу виконати рішення майже одразу після його винесення. По-третє, чіткі і стабільні правила – для досягнення успіху треба довести всього три елементи, і це є незмінним вже 20 років. По-четверте, передбачуваність – під час вирішення чергового спору враховуються позиції попередніх арбітрів у інших доменних спорах, і всі вони у вільному доступі. По-п'яте, ціна – збір за типовий спір становить 1000 доларів США, що дешевше навіть порівняно з українським судом, де треба подібну суму витратити тільки на судову експертизу.
Ну, не будемо перенапружувати пальці загинаннями, але, повірте, переваг у розгляді доменних спорів через ВОІВ гай-гай. Натомість, трохи зупинимось на тих самих елементах, які треба довести, щоб виграти справу. Або ж які треба спростувати, щоб відстояти напад на доменне ім'я.
Отець, син і святий домен
Перший елемент: тотожність/схожість
Цілком природно, що для таких справ насамперед необхідно встановити, чи є спірне доменне ім'я тотожним або схожим до ступеню змішування із торговельною маркою позивача. Арбітри в попередніх справах вже напрацювали низку ознак, за якими можна вирішити це питання. Наприклад, якщо доменне ім'я повністю включає торговельну марку, то схожість є. Якщо в доменному імені, крім торговельної марки позивача, додано інші елементи, наприклад, загальні терміни, слова без значення і таке інше, такі додаткові елементи не перешкоджають установленню схожості. Також традиційно не береться до уваги і сам домен верхнього рівня.
Загальний підхід під час визначення схожості/тотожності – розумність і раціональність. Звісно, ніхто не розбирає слова на голосні/приголосні і не рахує кількість букв, як це трапляється з експертизами в українських судах, де шукають формальну різницю очевидно схожих позначень. У ВОІВ такий фокус не пройде.
Другий елемент: права/інтереси
Для вирішення спору у справі треба встановити, чи є у відповідача права або законні інтереси стосовно спірного доменного імені. Це питання можна з'ясувати, дослідивши, наприклад, такі обставини:
– до виникнення спору відповідач використовував або здійснив значну підготовку для використання спірного доменного імені для добросовісного пропонування товарів або послуг; або
– відповідач широко відомий стосовно спірного доменного імені, навіть якщо у позивача є права на схожу торговельну марку.
Законні права/інтереси можуть виникнути у відповідача також, наприклад, якщо він використовує спірний домен для фанатського сайту, або сайту, який критикує діяльність позивача. В окремих випадках права/інтереси щодо спірного домену можуть виникати і у доменних імен, на яких розташовані вебсайти дистриб'юторів.
Третій елемент: недобросовісна реєстрація або використання
Щоб досягти успіху у справі, позивачу треба довести, що спірне доменне ім'я було зареєстровано або використовується недобросовісно. Ознаками недобросовісності є, наприклад, реєстрація доменного імені з метою перепродажу за ціною, яка перевищує витрати на саму реєстрацію, або ж блокування для власника торговельної марки можливості реєстрації власного доменного імені, також введення в оману і переманювання клієнтів позивача.
Вичерпного переліку ознак недобросовісності не існує, і потрібно, знову ж таки, звертатись до практики у попередніх подібних справах. Наприклад, якщо відповідач знав або повинен був знати про торговельну марку позивача під час реєстрації спірного доменного імені, така реєстрація буде недобросовісною. Шахрайство чи порно-контент на спірному доменному імені однозначно свідчить про недобросовісність його використання.
Якщо аргументи позивача щодо згаданих вище трьох елементів будуть переконливими, арбітр у справі може передати спірне доменне ім'я позивачу або скасувати його реєстрацію. Це залежить від того, як сформульовано позовні вимоги у справі. Якщо відповідач спростує хоча б один із елементів, у задоволенні позову буде відмовлено.
Цілком очевидно, що процедура ВОІВ значно ефективніша і привабливіша порівняно з традиційним судовим розглядом. Сьогодні Україна стоїть на порозі напрацювання власної практики у новому для себе виді спорів. І докластись до формування такої практики може кожен із нас.
Спеціально для ЮРИСТ&ЗАКОН