Аналітика міжнародного досвіду створення системи управління небезпечними відходами
Анжеліка Лівіцька, партнерка, співкерівниця практик енергетики та природніх ресурсів, нерухомості та будівництва керівниця практики захисту довкілля та сталого розвитку
У березні 2024 року питання небезпечних відходів (управління, утилізація і т.д.) стало найбільш обговорюваною темою в контексті прикладної екології.
Це сталося через запровадження норм нового Закону України «Про управління відходами» від 20.06.2022 року № 2320-IX, який набрав чинності 09.07.2023 року (надалі “Закон“). Цей довгоочікуваний документ запустив реформу управління відходами в Україні і став частиною виконання Україною своїх зобов’язань щодо адаптації законодавства ЄС.
Метою нового Закону є:
- Запровадження в Україні нових методів боротьби з відходами, які дозволяють не тільки покращити стан навколишнього природного середовища, а й отримувати додаткові кошти та сировину з переробки відходів;
- Закрити та рекультивувати старі сміттєзвалища, а ті, що залишаться, привести до європейських норм;
- Впровадити розширену відповідальність виробника (РВВ);
- Створити умови для побудови в Україні сучасної сміттєпереробної інфраструктури за європейськими правилами і відкрити кордони для інвесторів.
Закон визначає також і ієрархію поводження з відходами передбачає послідовність дій з відходами:
- Запобігання утворенню відходів;
- Підготовка до повторного використання;
- Recycling;
- Іншу утилізацію, зокрема сміттєспалювання для отримання тепла чи електроенергії;
- Захоронення на полігонах.
Закон також регулює і питання відходів, що не є небезпечними, визначивши їх як “відходи, які не мають властивостей, що роблять їх небезпечними, наведені в невичерпному Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними, наведено в додатку 3 Закону.
Але чому ж ринок так сколихнула тема небезпечних відходів?
Закон визначив новий вид ліцензування – управління небезпечними відходами. Це означає, що суб’єкти господарювання, що здійснюють збирання та оброблення небезпечних відходів, зобов’язані отримати ліцензію. А перед цим пройти обов’язкову перевірку відповідності їх матеріально-технічної бази встановленим вимогам.
Під управлінням небезпечними відходами мається на увазі провадження діяльності, яка включає цілий комплекс операцій зі збирання та оброблення небезпечних відходів або збирання та зберігання небезпечних відходів для подальшого їх експорту з метою їх оброблення або видалення. В Україні таку ліцензію станом на дату цієї публікації змогло отримати лише одне підприємство, тому ситуація з небезпечними відходами вкрай непроста.
В чому ще актуальність і важливість питання управління відходами в Україні, зокрема, і небезпечними відходами?
1. В нашій країні критична велика кількість сміттєзвалищ, де просто накопичуються відходи і з кожним роком їх кількість зростає. Це просте накопичення (фактично забруднення), але не переробка.
2. Знаходження України у стані війни призводить до забруднення важкими металами, небезпечними відходами і т.д.
3. Різноманітне промислове, лікарняне або будівельне сміття є одними з найбільш токсичних речовин, які загрожують життю на Землі. А починаючи з 2022 року через війну кількість промислового, будівельного та лікарняного сміття виросло в рази.
4. Частина піднормативних актів в розвиток Закону ще не прийняті, а, отже є певна невизначеність і практичні проблеми в реалізації Закону, і, зокрема, в частині небезпечних відходів.
З цієї точки зору важливим є досвід країн ЄС в частині (1) управління відходами; (2) управління небезпечними відходами.
Отже, розглянемо досвід управління відходами, і зокрема, небезпечними відходами у світі та країнах ЄС.
Загальне регулювання відходів
Перший пріоритет, який Європейський Союз застосовує у законодавстві та на практиці — це запобігання утворенню відходів, на останньому місці — захоронення відходів. Запобігання утворенню відходів — це заходи, вжиті перед тим, як речовина або продукт стануть відходами. І ці заходи спрямовуються на зменшення кількості відходів, включаючи повторне використання продукції чи продовження життєвого циклу, на зменшення несприятливого впливу утворених відходів на довкілля, здоров’я людини та на зменшення вмісту шкідливих речовин у матеріалах чи продуктах.
Передусім, для цього мають застосовуватися економічні інструменти, такі, як:
1. стимулювання безвідходних технологій;
2. встановлення обов’язкової плати споживачами за певний предмет чи елемент пакування;
3. проведення державних інформаційних кампаній.
Правова база ЄС, включаючи гармонізовану класифікацію відходів застосовується в Європейському Союзі відповідно до списку відходів (надалі “Європейський список відходів” або “LoW“, як визначено статтею 7 Директиви 2008/98/EC Європейського Парламенту та Ради від 19 листопада 2008 р. щодо відходів та скасування певних директив (надалі “Рамкова директива щодо відходів“ або “РВД“), схвалена Рішенням Комісії 2014/955/ЄС від 18 грудня 2014 р. (надалі “Рішення щодо списку відходів“).
Також існує окремий національний пласт законодавства щодо ідентифікації та класифікації небезпечних відходів.
26 січня 2017 року Європейська Комісія (надалі “ЄК“) звернулася до Європейського Парламенту з повідомленням про перегляд діяльності щодо спалювання відходів на користь повторного використання та переробки відходів. У документі зазначено, що ЄК підтримується використання установок анаеробного зброджування біорозкладаних відходів. Також у повідомленні наголошується, що країни Європейського Союзу, підписавши Паризьку угоду, взяли зобов’язання з декарбонізації економіки, тому, в подальшому, можливим є закриття сміттєспалювальних заводів.
У 2014 році ЄК вирішила не приймати поправки до законодавства про відходи, а скористатися новою системою управління відходами, тобто так званим “горизонтальним методом”, який передбачає зміни не тільки в сфері відходів, а й буде охоплювати повний економічний цикл виробництва продукції.
Так, в Європі було запроваджено “концепцію економіки замкнутого циклу”/циркулярну економіку (англ. circular economy).
Рамкова директива щодо відходів ВРД є основним законодавчим актом ЄС щодо відходів, положення якого зобов’язані використовувати всі держави-члени.
Найважливішим є питання, чи можна речовину або об’єкт вважати “відходами” у розумінні ВРД, чи слід відносити відходи класу небезпечних відходів? У ВРД небезпечні відходи визначаються як відходи, які демонструють одну або більше з п’ятнадцяти небезпечних властивостей, перелічених у Додатку III до ВРД. Директива також містить визначення нешкідливих відходів.
Концепція поводження з відходами в Європі
Запобігання та повторне використання відходів — найбільш бажані дії з відходами.
Які законодавчі зміни були запроваджені в країнах ЄС, щоб зменшити кількість відходів та перейти до моделі циркулярної економіки? Ці зміни є наступними:
- зменшення утворення відходів, шляхом впровадження доступних технологій у процесах промислового виробництва, видобутку корисних копалин, будівництва та знесення, при виготовленні продуктів;
- зменшення утворення харчових відходів у первинному виробництві, у переробці, у роздрібній промисловості та поширенні в ресторанах та послугах по приготуванню їжі, у домогосподарствах;
- заохочення пожертвування їжі та інший перерозподіл для споживання людиною;
- зменшення вмісту шкідливих речовин у матеріалах і продуктах через новаторські рішення;
- зменшення утворення відходів, що не придатні для повторного використання або переробки (recycling);
- визначення продуктів, які є основними джерелами забруднення, особливо в природних та морських середовищах, та вжиття відповідних заходів для запобігання та зменшення утворення відходів з таких продуктів;
- проведення інформаційних кампаній для підвищення громадської обізнаності щодо запобігання утворенню відходів та забрудненню довкілля;
- заохочення проектування, виробництва та використання ресурсоефективних та більш довговічних проектів та продуктів (у тому числі подовження терміну їх використання та відмова від запланованого старіння), продуктів, придатних до ремонту, повторного використання та модернізації;
- спрямовування на продукцію, яка містить особливо цінну сировину, для попередження перетворення цієї сировини на відходи;
- заохочення повторного використання продуктів та створення мереж, що сприяють проведенню їхнього ремонту та повторного використання (відходи електричного та електронного обладнання, текстилю, меблів);
- заохочення, без порушення прав інтелектуальної власності, доступності запасних частин, інструкцій з експлуатації, технічної інформації або інших інструментів, обладнання або програмного забезпечення, що дозволяють проводити ремонт та повторне використання продуктів без зниження рівня їхньої якості та безпеки функціонування.
Нові закони та вимоги до промисловості призвели до того, що сьогодні у сфері recycling виникла нова високотехнологічна галузь. Дослідники та інженери працюють над тим, щоб, з одного боку, покращити технологію переробки, а з іншого — зробити самі продукти легшими для переробки.