ME
NU
Січень 25, 2022

Хто не сховався, я не винуватий: як жити бізнесу без мораторію на банкрутство

Антон Молчанов,

керівник практики банкрутства юридичної компанії Arzinger

Олена Собченко,

юрист Arzinger

З 6 січня 2022 в Україні скасований так званий ковідний мораторій, що забороняв кредиторам розпочинати справи про банкрутство компаній-боржників. Як з’явився мораторій, чому його скасування варте уваги та до чого слід готуватися, якщо бізнес боргує гроші та навпаки? Відповіді на ці питання ексклюзивно для Mind проаналізували керівник практики банкрутства юридичної Arzinger Антон Молчанов та юрист Arzinger Олена Собченко.

 

Як цей механізм діяв до пандемії?

 

З листопада 2019 року Україна живе за Кодексом з процедур банкрутства. Він надає можливість більшості кредиторів, із вимогами яких не сперечається компанія-боржник, вимагати відкрити проти такого боржника справу про банкрутство.

Навіщо це кредиторові? Перша й очевидна відповідь – мати потужний засіб тиску. Із початку справи про банкрутство боржник перебуває в особливому становищі та не може розпоряджатися своїм нерухомим майном, надавати позики, виплачувати дивіденди тощо.

 

Крім того, відкривши справу про банкрутство, кредитори можуть:

 

  • вимагати персональної відповідальності керівників і власників компанії-боржника (зокрема, якщо йдеться про реальних незареєстрованих власників). Торік суди стягнули з керівників і власників більш ніж 155 млн грн по зобов'язаннях їхніх компаній. Левову частину цієї суми було стягнуто з осіб, які формально не були власниками проблемних бізнесів.

 

  • оспорювати та повертати за спрощеною процедурою до компанії-боржника гроші, що сплачувалися боржником, і майно, що було передано від боржника за три роки до початку банкрутства. Йдеться про виведення грошей та активів на інші, пов'язані компанії, учасників, родичів тощо. 

Стягнуті в результаті таких дій гроші або майно використовуватимуться, аби задовольнити вимоги кредиторів.

 

Ковід та «некондиційний» мораторій

 

Політики та громади в усьому світі здебільшого не задоволені реакцією урядів на першу хвилю коронавірусної хвороби. Не оминуло це незадоволення й Україну, де з 17 жовтня 2020 року було, серед іншого, запроваджено «ковідний» мораторій.

Автори законопроєкту (серед яких був Сергій Тарута, якого пов’язують із компаніями групи ІСД, що самі перебувають в процедурах банкрутства) зазначали, що: «велика кількість суб’єктів господарювання опиниться під загрозою банкрутства через економіко-соціальні наслідки оголошеної ВООЗ пандемії, існує необхідність передбачити компенсаторні механізми, які дозволять таким суб’єктам отримати час і можливість для відновлення платоспроможності. З метою запобігання хвилі банкрутств, яка може наступити внаслідок затяжних протиепідемічних і карантинних заходів та падіння економічної активності підприємств, вже сьогодні необхідно, стратегічно обмірковуючи шляхи подолання кризових моментів, враховувати специфіку процедур банкрутства та вживати превентивних заходів, створюючи відповідні законодавчі механізми».

 

То в чому саме полягав мораторій?

 

Згаданим законом не допускалося відкриття проваджень у справах про банкрутство юридичних осіб за заявами кредиторів із вимогами, що виникли з 12 березня 2020 року.

 

Жодних інших уточнень або обмежень закон не містив – і це викликало низьку запитань. Чому боржник, який прострочив оплату з причин, що не пов'язані з карантинними обмеженнями, повинен був мати офіційну індульгенцію не платити?

 

Як встановити, що вимога кредитора, яка виникла з 12 березня 2020 року , була спричинена саме епідемічною ситуацією та її насідками – і чи є взагалі необхідність у такому встановленні? Чи має значення для мораторію рівень епідемічної безпеки (червоний, помаранчевий, жовтий, зелений), у якому перебував боржник під час виникнення заборгованості?

 

Як вітчизняні, так і іноземні експерти нещадно критикували українську версію «антиковідного захисту бізнесу від наслідків пандемії». Ще пак – невибірковий український підхід докорінно відрізнявся від більшості розвинених економік.

 

Наприклад, європейські держави – Німеччина, Іспанія, Польща – ввели схожі заходи, але не тільки обмежили їхню дію в часі, а й зобов’язали компанії-боржників бути напоготові довести, що вони зазнають фінансових складнощів саме через вплив пандемії. Такий підхід у рази зменшував кількість потенційних зловживань – власник готелю, що не має жодного відвідувача та джерел доходу протягом локдауну, не може мати ті самі привілеї, що й власник аптечної мережі, яка весь цей час генерує надприбутки.

 

Життя після мораторію – до чого готуватися кредиторам і боржникам?

Скасування мораторію на кредиторські банкрутства жодним чином не погіршує стану компаній-боржників у порівнянні з 2019-м та початком 2020 року, проте розв'язує кредиторам руки для маневру. При цьому подання кредитором заяви про банкрутство компанії-боржника не призводить до «автоматичного» початку процедури банкрутства.

 

Так, аби визначити, наскільки реальними є побоювання кредитора щодо фінансового стану компанії-боржника, суд призначає окреме (так зване підготовче) судове засідання. До цього засідання компанія-боржник має можливість надати суду документи, що підтверджують задовільний фінансовий стан і можливість розрахунку з наявними кредиторами.

 

Крім того, якщо кредитор не просуджував свій борг, а боржник не визнавав боргу письмово й має обґрунтовані заперечення проти висунутих кредитором претензій, боржникові варто лиш заявити про такі заперечення в суді. Цього має бути достатньо, щоб суд відмовив у відкритті банкрутства компанії-боржника.   

Варто також зазначити, що такий карт-бланш для боржників спричинив ситуацію, за якої вони могли спокійно, без відчуття провини виводити активи та ставати неплатоспроможними. Саме тому після відміни мораторію кредиторам не варто зволікати з відкриттям банкрутства.

 

Наразі очевидно, що задекларована 2020 року мета мораторію не реалізувалася. Левова частина компаній, що врешті-решт опинилися в процедурі банкрутства, мала борги з датою виникнення до 12 березня 2020 року й не підпадала під мораторій. Частина боржників розпочала банкрутство самостійно – а багато боржників були й залишаються «зомбі»-компаніями, що є банкрутами по факту, але уникають входження у формальну процедуру.

 

Проте за статистикою справ про банкрутство, відкритих судами після 6 січня, кількість звернень кредиторів збільшується щодня. Там, де одні бачать проблему, інші завжди бачать можливість. Для України, у якій Верховний Суд з 2018 року послідовно підтримує ідею відповідальності конкретних громадян за боргами їхніх бізнесів, така дихотомія також має місце.

 

Повернення «кредиторських» банкрутств – це не лише нові можливості для кредиторів, а й зона особливої уваги до оцінювання особистих ризиків керівництва та власників компаній-боржників. Як завжди буває в житті, хтось біжить – а хтось ховається.

 

Спеціально для Mind.ua

Щоб першими дізнаватися про наші новини

Підписатися